Неосознанное влияние: 5 плохих привычек, которым родители учат своих детейДовольно часто мы не замечаем, что учим детей плохим привычкам, которые останутся с ними даже когда они подрастут.Задумайтесь, всегда ли вам удавалось быть хорошим примером для своих детей? Родительское влияние – мощная вещь, ведь в раннем возрасте дети стараются во всем подражать самым главным людям в своей жизни, а именно маме и папе. Малыш стремится получить одобрение родителей, поэтому копирует их и подражает во всем, не отличая хорошее от плохого. Важно помнить, что большая часть ответственности за то, какими становятся наши дети, лежит именно на родителях. И некоторые плохие привычки дети унаследуют именно от мамы и папы. Предлагаем узнать, каким плохим привычкам мы неосознанно учим наших детей.САМОКРИТИЧНОСТЬ Родители должны показывать на своем примере, что нужно любить себя. Если вы регулярно критикуете себя в присутствии детей, или критикуете детей при каждом удобном случае, то вы рискуете воспитать неуверенного в себе и самокритичного человека. Чтобы этого не произошло, нужно «сменить гнев на милость», а именно чаще рассказывать детям о собственных победах, а также замечать их достижения. Это поможет им стать лучше и увереннее в себе.НЕЗДОРОВОЕ ПИТАНИЕ Традиции в семье довольно часто приводят к тому, как ребенок будет относиться к собственному питанию во взрослой жизни. Если в вашей семье принято есть нездоровые продукты, включая сладости и фастфуд, а также тонны майонеза, то с большой вероятностью у ребенка сформируется неправильное представление о том, каким должен быть его рацион. Вы просто лишаете ребенка шанса полюбить полезную еду.МАЛОПОДВИЖНЫЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ Родители, которые предпочитают поваляться на диване у телевизора, вместо того, чтобы погулять с детьми на свежем воздухе, подают им очень плохой пример. В будущем они также будут без ума от малоподвижного образа жизни, а обычная утренняя зарядка будет казаться для них чем-то ненужным и бесполезным. СКВЕРНОСЛОВИЕ Ругаться матом в присутствии детей – не просто недопустимо, а даже стыдно. Задумайтесь, какой пример вы подаете своим детям? Ребенок запомнит каждое острое слово и, поверьте, будет использовать ругательства при каждом удобном случае. Если сквернословие стало нормой в вашей жизни, то станет нормой и в жизни ребенка. Поэтому следите за языком.НЕУВАЖЕНИЕ Если в семье принято проявлять неуважение друг к другу, то для ребенка такая модель отношений станет нормой. Ведь именно отношения между родителями — это модель поведения для ребенка в будущем. Если дети не видят примера уважения к любимому человеку, то во взрослой жизни им будет сложно или вообще невозможно создать нормальные здоровые отношения.Акція "Тримай моє крило" в рамках Веукраїнської акції 16 днів проти насильства. Натисніть на цей текст, перейдіть будь ласка за посиланням. Квест з елементами тренінгу "СТОПSexтинг" Натисніть на цей текст, перейдіть будь ласка за посиланням.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ЕПІДЕМІЮ.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ЕПІДЕМІЮ.

       Діти відчувають наші тривоги та страхи, тому говорити з ними ПОТРІБНО, не замовчувати складних тем і не ігнорувати цікавість дитини.

     Про що варто сказати дитині:
       1. «Боятися - це НОРМАЛЬНО. Страх - це почуття, яке допомагає нам бути обережними та піклувалися про своє здоров‘я й здоров‘я інших людей».

      2. «Якщо тобі страшно, ГОВОРИ мені про це. Страх стає меншим, коли ним ділишся».

3. «Страх зменшується, коли ЗНАЄШ, ЩО РОБИТИ, щоб захистити здоров‘я: дотримуватися карантину, на вулиці й закритих приміщеннях одягати маску та обробляти руки антисептиком/милом, тримати дистанцію від інших людей». Це тимчасові заходи безпеки, які нас захищають.

     4. «Всі епідемії ЗАКІНЧУЮТЬСЯ і все стає як раніше».

Рекомендації для батьків:

• Обмежте перегляд новин вдома. Не варто перевантажувати дитину інформацією. Нехай вдома вона відчуває себе у ЗАХИСТІ й безпеці.
• Не обговорюйте поряд з дітьми найгірші сценарії. Діти нічого не можуть зробити, а переживати будуть не менше.
• Якщо дитина злякалася якоїсь інформації щодо епідемії - заспокойте її, поясніть, які міри робите ви, щоб захиститися. 
• Запропонуйте дитині збудувати у її кімнаті захисну фортецію.
• ПОГРАЙТЕСЯ з нею та ПЕРЕМОЖІТЬ всі віруси.
• Якщо дитина хвилюється за здоров‘я бабусі чи дідуся, нехай поговорить з ними по скайпу, а вони її заспокоять, що РОБЛЯТЬ все, щоб захистити себе.
• Створіть щоденні сімейні РИТУАЛИ, які будуть підтримувати ПОЗИТИВНИЙ настрій у родині: чаювання, ігри, перегляд фільму всією родиною тощо.

 

Усім підтримки й безпеки!

Як діяти у разі домашнього насильства: покрокова інструкція. Натисніть на цей текст та перейдіть за посиланням.

Дві речі, які діти не пробачають своїм батькам! Натисніть на цей текст та перейдіть за посиланням.

Надзвичайна ситуація у закладі. Правила поведінки та евакуація.Натисніть на цей текст, перейдіть будь ласка за посиланням.

Батьки! Вам варто припинити звинувачувати у всьому вчителів!

Канадський вчений і багатодітний батько Блейр Кінг зробив для себе відкриття, про яке вирішив поділитися з іншими батькам.

“Я – батько трьох дітей. Моєму синові 8 років, двом донькам – 7 і 4 роки. Моя дружина вже 15 років працює вчителем молодших класів.

За ці роки я вислухав незлічену кількість вчительських історій. Це спонукало мене багато чого усвідомити. Цим я хотів би поділитися з іншими дорослими.

Ми завдаємо величезної шкоди нашим дітям. Ми виховуємо покоління людей, які не зможуть досягти успіху в сучасному світі. Ми вчимо їх бути егоцентричними та здаватися, часто навіть не спробувавши щось зробити.

У цій статті я хочу розповісти вам про уроки, які я отримав, поспілкувавшись з великою кількістю вчителів.

Ви не найкращі друзі своєї дитини, ви – її батьки.

Ваше завдання: прищеплювати гарні моделі поведінки та стежити за дотриманням правил. Багато батьків думають, що вони найперше – найкращі друзі дитини, а вже потім батьки.

Це помилка. Найкращий друг – це людина, яка підтримує вас в добрих і поганих ситуаціях, але друг не може закликати вас до відповідальності за свої дії або до дисципліни. Якраз для цього у нас є батьки.

Усвідомлена безпорадність дітей – це ваша провина.

Один очевидний недолік, який наше покоління батьків прищепило своїм дітям – це усвідомлена безпорадність.

Суть проблеми в тому, що діти знають, що якщо сказати: “Я не можу цього зробити”, їх батько (мати) зробить це завдання замість них. Таким чином, ми виховуємо дітей, які опускають руки після першої ж спроби, або навіть не пробують щось зробити самостійно.

Поразка – це частина дорослішання. Діти повинні навчитися зазнавати невдач, а потім збиратися докупи, брати себе в руки та пробувати знову.

Вони мусять знати, як дотримуватися інструкцій, але вони також повинні знати, що робити, якщо немає інструкцій, а є лише поставлене завдання.

Покажіть своїм дітям, що треба зробити (або дайте їм інструкції), а потім відступіть і дозвольте їм спробувати себе. Звичайно, вони будуть робити це гірше, ніж ви, але це – частина дорослішання. Дайте їм шанс вдосконалюватися, інакше вони ніколи нічого не навчаться.

Найбільше вчителів засмучує дитина, яка навіть не намагається виконати завдання. Але вони бачать таке кожного дня, тому що занадто багато батьків виконують всі важкі завдання замість своїх дітей. Врешті решт їх діти не можуть, не готові, або просто не хочуть самостійно розв’язувати проблеми.

Батьки, ви мусите відстоювати своїх дітей, але також повинні підтримувати вчителів своєї дитини.

Багато батьків вважають, що повинні захищати своїх дітей. Це абсолютно точно. Але пам’ятайте, що ви також повинні підтримувати вчителя. Підтримувати вчителів означає слухати їх і враховувати те, що вони розповідають про вашу дитину, тому що, вірите чи ні, ваша дитина може по-різному поводитися у вашій присутності та в навчальному закладі.

Багато батьків також, здається, забувають той факт, що викладачі є професіоналами. Ми всі ходили до школи, але це не означає, що ми фахівці в галузі викладання. Коли ви сперечаєтеся з учителем у присутності своєї дитини, ви транслюєте дитині, що вчитель – не авторитет.

Коли вчитель щось вам розповідає, не запитуйте дитину, чи це правда. Вам може здатися, що ви заохочуєте чадо до дискусії, але насправді ви ставите під сумнів слова вчителя.

Подивіться на це з боку педагога. Ви, по суті, сказали, що не вірите в те, що сказав учитель, поки це не підтвердить ваша дитина.

Шановні батьки, вчитель не може виховувати вашу дитину!

Багато батьків плекають ілюзію, що вчителі в школі можуть навчити їх дітей усього необхідного для дорослого життя. Але саме ми, батьки, відповідальні за правильне виховання людей. Це не функція шкіл.

Багато батьків кажуть: «Нехай вчитель навчить  мою дитину». Ну, порахуймо. Вчитель вашої дитини проводить з нею приблизно 7 годин на день, 5 днів на тиждень, приблизно 30 тижнів на рік. Цього часу мало, щоб навчити її правил поведінки й ще подати навчальну програму!

Саме батьки мусять показувати приклад і подавати своїм дітям важливі життєві уроки. Вчителі можуть доповнювати вас, але саме вас будуть наслідувати ваші діти. Станьте добрим прикладом для наслідування!”

Неосознанное влияние: 5 плохих привычек, которым родители учат своих детей

Довольно часто мы не замечаем, что учим детей плохим привычкам, которые останутся с ними даже когда они подрастут.

Задумайтесь, всегда ли вам удавалось быть хорошим примером для своих детей? Родительское влияние – мощная вещь, ведь в раннем возрасте дети стараются во всем подражать самым главным людям в своей жизни, а именно маме и папе. Малыш стремится получить одобрение родителей, поэтому копирует их и подражает во всем, не отличая хорошее от плохого. Важно помнить, что большая часть ответственности за то, какими становятся наши дети, лежит именно на родителях. И некоторые плохие привычки дети унаследуют именно от мамы и папы. Предлагаем узнать, каким плохим привычкам мы неосознанно учим наших детей.

САМОКРИТИЧНОСТЬ Родители должны показывать на своем примере, что нужно любить себя. Если вы регулярно критикуете себя в присутствии детей, или критикуете детей при каждом удобном случае, то вы рискуете воспитать неуверенного в себе и самокритичного человека. Чтобы этого не произошло, нужно «сменить гнев на милость», а именно чаще рассказывать детям о собственных победах, а также замечать их достижения. Это поможет им стать лучше и увереннее в себе.

НЕЗДОРОВОЕ ПИТАНИЕ Традиции в семье довольно часто приводят к тому, как ребенок будет относиться к собственному питанию во взрослой жизни. Если в вашей семье принято есть нездоровые продукты, включая сладости и фастфуд, а также тонны майонеза, то с большой вероятностью у ребенка сформируется неправильное представление о том, каким должен быть его рацион. Вы просто лишаете ребенка шанса полюбить полезную еду.

МАЛОПОДВИЖНЫЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ Родители, которые предпочитают поваляться на диване у телевизора, вместо того, чтобы погулять с детьми на свежем воздухе, подают им очень плохой пример. В будущем они также будут без ума от малоподвижного образа жизни, а обычная утренняя зарядка будет казаться для них чем-то ненужным и бесполезным. 

СКВЕРНОСЛОВИЕ Ругаться матом в присутствии детей – не просто недопустимо, а даже стыдно. Задумайтесь, какой пример вы подаете своим детям? Ребенок запомнит каждое острое слово и, поверьте, будет использовать ругательства при каждом удобном случае. Если сквернословие стало нормой в вашей жизни, то станет нормой и в жизни ребенка. Поэтому следите за языком.

НЕУВАЖЕНИЕ Если в семье принято проявлять неуважение друг к другу, то для ребенка такая модель отношений станет нормой. Ведь именно отношения между родителями — это модель поведения для ребенка в будущем. Если дети не видят примера уважения к любимому человеку, то во взрослой жизни им будет сложно или вообще невозможно создать нормальные здоровые отношения.

Акція "Тримай моє крило" в рамках Веукраїнської акції 16 днів проти насильства. Натисніть на цей текст, перейдіть будь ласка за посиланням.

Квест з елементами тренінгу "СТОПSexтинг" Натисніть на цей текст, перейдіть будь ласка за посиланням.

4 травня - Міжнародний день протидії булінгу.

За даними ЮНІСЕФ, майже 70% дітей по всьому світу потерпають від цькування з боку однолітків. А Україна посідає одне з чільних місць серед європейських країн з найвищим рівнем булінгу.

📄 Верховна Рада України 18 грудня 2018 року прийняла Закон України № 8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу», який вперше визнав юридично це поняття в українському законодавстві та передбачає відповідальність не тільки за вчинення, але й за приховування випадків булінгу.

Звертаємо увагу❗️

Постраждалі або свідки булінгу можуть звернутися до:

Національної дитячої гарячої лінії

☎️ 116 111

Системи безоплатної правової допомоги

☎️ 0 800 213 103

Національної поліції України

☎️102

Що робити якщо дітям загрожує 

                          онлайн-небезпека

 Подорож в онлайн-світ має бути безпечним! Втім, лише 29% дітей почуваються спокійно в онлайні. І необхідно щось із цим робити.

На щастя, майже половина українських учнів (43,5%) довіряє своїм вчителям. Діти готові прийти та поділитися з ними своїми переживаннями та негараздами, зокрема про небезпеки в онлайн-просторі. Тож як можна допомогти учням та вберегти їх від розповсюдження онлайн-ризиків?

Попередження - означає озброєний. Тож маємо знати більше про причини та наслідки небезпечних дій.

1. Секстинг- - це обмін власними фото, відео та текстовими матеріалами інтимного характеру за допомогою мобільних телефонів, електронної пошта, соціальних мереж.
   Причинами популярності цього явища є доступність гаджетів, брак знань відносно можливих наслідків віртуальних стосунків, особливості підліткового віку та недостатність уваги.
   Наслідки тако поведінки можуть бути дуже небезпечними, хоча діти не замислюються над тим, яким буде результат спілкування. Навіть якщо фото не були опубліковані, дитина постійно перебуває у пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать сторонні люди, що вона стане об'єктом знущання серед однолітків.
2. Сексторшен - шантаж публікацією сексуального контенту (зображення, відео, навіть чуток) для залякування, примусу та здирництва.
   Наслідки сексторшену неприємно вражають. Згідно з дослідженнями, один із трьох постраждалих від сексторшену, наносили собі шкоду та вчиняли спроби самогубства через отриману психологічну травму. Наслідки цього явища мають однаковий вплив на дівчат і хлопців будь-якого віку. Більшість тих, хто зіштовхнувся з сексторшеном повідомляють про відчуття самотності, високої тривоги та депресивні думки.
3. Онлайн-грумінг - побудова дорослим або групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті.
   Причинами онлайн-грумінгу можуть стати труднощі у спілкуванні з однолітками, низька самооцінка, обмежена обізнаність відносно ризиків в інтернеті, відсутність контролю за часом з боку дорослих.
   Потрапивши в таку складану ситуацію, діти відчувають самотність, Відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників. Часто у жертви виникає відчуття провини за те, що трапилося. Дитина може думати, що вона на це заслуговує.

Шановні батьки!!!

З нагоди Всеукраїнської акції "16 днів проти насильства" пропоную до перегляду слідуючі відеоролики ( перейдіть за посиланням)

• Захист дітей онлайн -https://vimeo.com/464178591
  
• Сексуальний шантаж - https://vimeo.com/464179613
• Секстинг -          https://vimeo.com/464177511
• Секс-чатинг -     https://vimeo.com/464176581
• Грумінг -             https://vimeo.com/464181532
• Зображення сексуального характеру, що використовуються для помсти - https://vimeo.com/464180697

Батьківська «нетерпимість» та несвідомі послання батьків своїм дітям

На нас не впливає те, що ми усвідомлюємо,

на нас впливає те, чого ми не усвідомлюємо.

Батьки скаржаться, що виховувати дітей стало важко. Майже кожен другий запит стосується  саме проблем  виховання  та «некерованості» (зі слів батьків) їхньої дитини. Дорослим легше взяти ВСЕ під свій контроль, ніж потім розв’язувати купу проблем, які створюють їхні чада.

Була свідком ситуації, коли молода мама «вчила» дитину років 4-х їсти цукерку: «Як ти її тримаєш? Візьми інакше, не розгортай дуже, бо вимажеш руки, а витирати не має чим; не смійся, коли їси; так, давай її сюди, потім доїси». Та чи добре це для дитини? Часто батьки вимагають від своїх дітей  більше, ніж вони можуть зробити в силу свого віку, розвитку та життєвого досвіду, або ж навпаки, не переймаються тим, що діти чогось не знають, не вміють, не хочуть, не виконують чи нав’язують свою, з погляду дорослого, точку зору. Батьківська «нетерпимість» не дає змоги дитині самій здобути свій індивідуальний життєвий досвід.

Для всього в цьому світі є свій час. 

Запрошую ознайомитися з віковою періодизацією Е. Еріксона.

Американський психолог Ерік Еріксон (1902-1994) виділив декілька психосоціальних стадій розвитку особистості.

·       Немовля (від народження до кінця 1 року). 

У цей період завдяки материнській турботі закладаються основи здорової особистості у вигляді загального почуття довіри, «впевненості», «внутрішньої визначеності». Людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до своєї матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з'являється, якщо мати ненадійна, неспроможна, відкидає дитину.

·        Раннє дитинство (від 1 до 3 років). 

Дитина починає самостійно діяти (наприклад, стояти, ходити, дертися, вмиватися, одягатися, їсти).  Ідентичність дитини на цій стадії може бути позначена формулою: «Я сам» і «Я – те, що я можу». Розумна дозволеність сприяє становленню автономії дитини. У разі постійної гіперопіки або ж, навпаки, коли батьки очікують від дитини занадто багато з того, що лежить за межами її можливостей, у неї виникає сумнів і невпевненість у собі, слабка сила волі.

·        Вік гри (від 3 до 6 років). 

У дошкільному періоді розгортається конфлікт між ініціативою і провиною. Діти починають цікавитися різними видами діяльності, пробувати нове, контактувати з однолітками, з готовністю піддаються навчанню і вихованню. Це вік, коли головним почуттям ідентичності стає «Я - те, що я буду». Заохочення починань дитини сприяють становленню ініціативності, розширення меж незалежності, розвитку творчих здібностей. При надмірному контролі і обмеження діяльності у дітей виникає сильне почуття провини. Діти, охоплені почуттям провини, пасивні, скуті і в майбутньому мало здатні до продуктивної праці.

·        Шкільний вік (від 6 до 12 років). 

У цьому віці відбувається вихід дитини за межі сім'ї і починається систематичне навчання. Діти прагнуть дізнатися, що з чого виходить і як воно діє. Ідентичність дитини тепер виражається так: «Я – те, чого я навчився». Навчаючись в школі, діти долучаються до правил усвідомленої дисципліни, активної участі. Небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або в статусі серед однолітків.

·        Юність (від 12-13 до 19-20 років)     – найважливіший період в психосоціальному розвитку людини.  Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток стикається з новими соціальними ролями і пов'язаними з ними вимогами. Він оцінюють світ і ставлення до нього, здійснюють стихійний пошук нових відповідей на важливі питання: «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності, душевного розладу і безцільності, іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності, делінквентної (відхиленої від норми) поведінки. Криза ідентичності, або рольова сплутаність, призводить до нездатності вибрати кар'єру або продовжити освіту, іноді до сумнівів у власній статевій ідентичності. Позитивна якість, пов'язана з успішним виходом з кризи періоду юності, – це здатність зробити свій вибір, знайти свій шлях у житті і залишатися вірним взятим на себе зобов'язанням, прийняти суспільні підвалини і дотримуватися їх. 

Батьківська «нетерпимість» у спілкуванні з дітьми та підсвідомі послання про які навіть не здогадуються батьки.

Коли дитині говорять : «ти мені заважаєш», «відчепись», «зникни з моїх очей», «я тебе уб’ю», «віддамо тебе в «детдом» їй підсвідомо відправляється послання «Не живи».

Якщо дитині говорять «ну що ти, як маленький», «а я думала, що можу тобі довіряти, як дорослому», «ти вже такий дорослий, як тобі не соромно», «коли ти нарешті подорослішаєш» їй підсвідомо відправляється послання «Не будь дитиною».

Коли дитина чує такі слова:  «ще намучаємося, коли виростеш», «ти зрозумієш мої слова, але буде пізно, тому, що в дитинство повернутись не можливо», « хороший (а), поки маленький (а) » їй підсвідомо відправляється послання «Не рости, залишайся маленьким».

Зі слів «а от  твій однокласник (сусід)», «а  от твій брат, на відміну від тебе», «у  всіх діти як діти, а ти», «ти вилитий дід, значить…» дитина підсвідомо отримує послання «Не будь собою».

Якщо дитина чує від батьків: «нікому не можна довіряти, «Ти поплатишся за свою відвертість», «довіряй, але перевіряй» підсвідоме послання для неї – «Не будь близьким ( не довіряй)».

Слова «Не роби це», «не допомагай мені – я сама», «що ти там знаєш», «не вмієш не берись» дитина чує,  як – «Не роби. Ти обов’язково помилишся».

Репліки: «хочеться – перехочеться», «поболить і перестане», «не придумуй – боїться він» дитина сприймає як «Не відчувай».

Мати дітей – велике щастя, виховувати дітей - велика відповідальність, зробити дитину щасливою – батьківський обов’язок!

Будьте терплячими до своїх дітей!

«Синдром підгорілого тосту» — психологи пояснюють, чому мами заслуговують більшого

Мами заслуговують більше, ніж підгорілий шматок тосту вранці. Вони часто готують сніданок для сім’ї, але одна з порцій може в поспіху підгоріти, і звичайно її з’їдає мама. Це й називається синдром спаленого тосту, який негативно позначається на психологічному стані жінок, зазначають експерти.

«Мама може підійти до тарілки й відразу відхопити собі найкращий шматочок, але вона цього не робить.

Вона чекає, пропонує тарілку з тостами іншим членам сім’ї, а потім бере останній шматок для себе — підгорілий.

Мама ставить себе на останнє місце в цьому ланцюжку, вона завжди так робить і програє»

Така психологія поведінки може бути притаманна і бабусям, і чоловікам, які часто розставляють пріоритети не на свою користь і жертвують собою, щоб ніхто не відчував себе скривдженим або розчарованим. Але часто це не зупиняється тільки на шматочку тосту.

Зазвичай така жертовність йде далі: у дружбі, у роботі, у пошуку часу для себе.

«Найчастіше, матері ставлять свою кар’єру на друге місце після кар’єри чоловіка, садка або школи дітей. Ставлять здоров’я і добробут своїх дітей вище свого власного.

І, на жаль, таке ставлення до себе вкорінилося не тільки у самих жінок, а й у багатьох культурах загалом.

Виховання дітей, побудова сім’ї, збереження затишку в домі — це не просто жіночі забави. Це вимагає сил, уваги, часу та енергії.

Жінкам не варто забувати, що тати — теж батьки, самовідданість призводить до вигорання, а зайва жертовність — до серйозних проблем. Найсмачніший тост на тарілці по праву може належати їм»

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1.     Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

2.     Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

3.     Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

4.     Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

5.     Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.

6.     Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.

7.     Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

8.     Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

9.     У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

10.  Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише  собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

(за матеріалами Фонду "Нічиї діти" (Польща), розроблених на основі NSPCC публікації "Як стати кращими батьками", Лондон, 2002)

Батьківські заповіді

       Час іде, діти ростуть.... Не зоглядишся, як вони вже на порозі самостійного життя. Чи правильно ти виховав свою дитину? Думаєш і розумієш, що все ж  щось упущено.... А час назад не повернеш. Тому наступні поради, можливо, допоможуть батькам уникнути помилок у вихованні дітей.

1. Діти - наше дзеркало. Ні в якому разі не можна вести себе так, як ми не хочемо, щоб поводилися наші діти.

2. Не примушуй дитини зробити те, що зробити дійсно необхідно. Одного такого разу достатньо для того, щоб дитина перестала робити це за власним бажанням.

3. Не кажи, що не будеш любити малюка в разі неслухняності!

4. Не кажи, що тобі все одно.

5. Ні в якому разі не намагайся домогтися свого, лякаючи дитину.

6. Не критикуй дитину (адже віна найкраща!).  Критикуй сам поганий вчинок.

7. Завжди пояснюй, чому в даній ситуації необхідно вчинити саме так.

8. Якщо немає можливості пояснити відразу, пообіцяй, що поясниш пізніше і обов'язково виконай обіцянку.

9. Не налаштовуй дитини проти когось, не «грузи» своїми проблемами.

10. Не роби все за дитину, дай їй можливість самовиражатися і осягати світ на своїх помилках.

11. Не нехтуй ласками.

12. Заохочуй індивідуалізм, поважай думку дитини.

13. Не критикуй нікого в присутності дитини.

14. Не критикуй дитини та чоловіка у присутності сторонніх.

15. У випадку дитячої агресії:

а) допоможи малюкові висловитися, сказати про свої почуття;

б) знайди прийнятний спосіб виплеску агресії (наприклад, бій подушками);

в) якщо малюк вчинив погано, необхідно не розлютитися, а турбуватися і образитися.

16. Поважай почуття близьких, всі ми люди і маємо право як на позитивні , так і на негативні емоції.

17.Обговорюй  в сім'ї всі виникаючі проблеми.

18.Відповідай дитині про відносини батьків, але ..

19. Не дозволяй дитині втручатися у відносини батьків, ставати на чиюсь сторону.

20. Не відмінюй покарань, даних чоловіком.

21. Визнавай авторитет чоловіка в якихось питаннях.

22. Підтримуй авторитет чоловіка в очах дітей.

23. Щиро цікався як радощами, так і печалями дітей і чоловіка.

"Булінг в освітньому середовищі: міфи та реальність"

Упродовж останнього року в Україні досить активно заговорили про

булінг серед дітей, а численні факти проявів дитячого насильства стали

причиною привернення серйозної уваги до цього явища і здійснення на

державному рівні конкретних кроків щодо протидії та запобігання цій

проблемі.

Булінг — насамперед, психологічна та соціально-педагогічна проблема.

Вона не нова, однак уперше досліджувати її розпочали лише наприкінці ХХ

сторіччя в Скандинавії. Хоча школи систематично працюють з питань

профілактики правопорушень, але в правовому полі України фактично до

2019 року не було поняття «булінгу» або «цькування». Ситуація змінилася

з набранням чинності 19 січня 2019 року Закону «Про внесення змін до

деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

Тому на початку 2019 року було виокремлено два основних напрями роботи з

даного питання:

1) проведення просвітницької роботи серед педагогів учнів щодо поняття

«булінг» на основі правових засад;

2) координація роботи соціально-психологічної служби школи з питань

запобігання випадків булінгу.

Згідно з річним планом роботи по школі щодо попередження випадків

булінгу в освітньому середовищі в першу чергу було заплановано проведення

засідань об’єднань класних керівників та тренінгів для учителів закладу. 

При

плануванні даних заходів були окреслені наступні першочергові завдання:

- чітко розуміти що таке «булінг»;

- знати як діяти при виявленні факту булінгу;

- вміти донести необхідну роз’яснювальну інформацію до учнів та їх

батьків про булінг, його ознаки та відповідальність.

Але на початку цієї кропіткої роботи, виявилося, що незважаючи на

прийняття антибулінгового законодавства та постійне висвітлення цієї

проблеми в засобах масової інформації, і серед педагогів, і серед учнів, і серед

їх батьків панують «міфи про булінг», а це заважає ефективній профілактичній

роботі у закладі. А тому в першу чергу було проведено засідання класних

керівників у вигляді діалогу «питання-відповідь» в рамках якого на основі

правових документів були знайдені відповіді на запитання, які найбільш

турбували учителів. Потім з даними знаннями продовжувалася просвітницька

робота з учнями та їх батьками.

На основі власного досвіду роботи хотілося б сказати про міфи щодо

сприйняття та розуміння дитячого цькування, які потрібно обов’язково

розвіяти серед учасників освітнього середовища.

Міф перший: «Цькування у школі — це звичайні жарти, буденні

конфлікти дітей, які були, є і будуть. Це нормальні взаємовідносини у групі, їх

природний розвиток».

Реальність. 

Булінг (цькування) — це не жарти і не дитячі пустощі. Це

прояв репресивних стосунків, у яких відбувається зловживання владою і

силою. Законом України щодо протидії булінгу внесено зміни до Закону

України «Про освіту» та Кодексу України про адміністративні

правопорушень, відповідно до яких, зокрема, визначено поняття булінгу

(цькування). Це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у

психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, в тому

числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються

стосовно дітей або дітьми стосовно інших учасників освітнього процесу,

внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або

фізичному здоров’ю потерпілого.

Наявність булінгу в освітньому середовищі має негативний вплив не

лише на жертв цькування, а також на кривдників та спостерігачів, батьків і

працівників закладів освіти. Насильство надзвичайно заразне, як хвороба, і

потребує злагодженої роботи усіх для профілактики та подолання причин

виникнення такої поведінки, а не тільки її симптомів. А тому в нашому

закладі продовжується практика проведення профілактичних заходів спільно

із батьками учнів. Так, наприклад, під час проведення Всеукраїнського тижня

протидії булінгу педагоги, учні та їх батьки разом взяли участь в акції

«Долоньки взаєморозуміння». Також протягом навчального року згідно з

планом роботи школи в кожному класі проводяться відкриті виховні години,

на які батьки учнів запрошуються не в ролі спостерігачів, а в ролі активних

учасників.

Міф другий: «Зараз будь-який конфлікт у школі називають булінгом, і

кожен, як хоче, залякує та маніпулює цим правопорушенням».

Реальність. 

Закон щодо протидії булінгу заклав основні маркери, за

якими можна розпізнавати булінг (цькування). Усім учасникам освітнього

проесу потрібно чітко відрізняти булінг від конфлікту. Аналізуючи

відмінність між цими двома поняттями, як приклад, звернемо увагу на судову

практику з цього питання, яка є показовою. Так, Київський апеляційний суд

24 квітня 2019 року скасував постанову судді Оболонського районного суду

м. Києва від 3 квітня 2019 року, згідно з якою матір неповнолітнього було

визнано винною у вчиненні ним булінгу стосовно іншої дитини в закладі

освіти та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу. В

апеляційній скарзі апелянт просила скасувати постанову щодо неї,

посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам

справи, вважає, що судом допущено юридично необґрунтовану

кваліфікацію дій її сина як булінг, оскільки підстав для такої кваліфікації

шкільного конфлікту — не було. Мала місце бійка між хлопцями, ніякої

повторюваності насилля з боку її сина не було, а штовхання дітей один з

одним на перервах не може кваліфікуватися як булінг.

Цікавим видається і рішення Білоцерківського міськрайонного суду

Київської області від 19 лютого 2019 року у справі про адміністративне

правопорушення відносно вчительки англійської мови, яка нібито цькувала

одного зі своїх учнів. За поясненнями вчителя, неприязні стосунки склалися

в неї з батьками учня, які постійно налаштовували його проти неї, ніякої

агресії щодо дитини в неї не було. Проаналізувавши обставини справи, суд

констатував наявність давніх неприязних стосунків між батьками та вчителем

і у зв’язку з недостатністю наведених доказів вини вчителя щодо вчинення

нею булінгу дитини постановив закрити справу, бо у діях останньої відсутні

подія і склад адміністративного правопорушення.

Щодо останнього рішення варто також зробити акцент на питанні

суб’єктного складу булінгу. Склад цього адміністративного

правопорушення передбачає спеціальних суб’єктів — учасників освітнього

процесу, серед яких обов’язково має бути малолітня або неповнолітня особа

(чи у якості потерпілого, чи у якості кривдника). Відносини між

повнолітніми особами (батьками, вчителями тощо) не є предметом

врегулювання вказаних норм.

Міф третій: «Сучасні діти добре знають свої права і можуть

розпізнавати їх порушення, володіють інформацією до кого звернутися у разі

чинення насильства і вірять, що відповідальні дорослі прийдуть на допомогу».

Реальність. 

Знання дітей про свої права є досить фрагментарними і не

мають системного характеру. При цьому ці знання є досить важливими,

оскільки надають дитині можливість почуватися в безпеці, бути впевненою у

собі й захищати себе, поважати права інших і розуміти, що можна, а що — ні.

Необхідно усвідомлювати, що права не безмежні, і закінчуються там, де 

починаються права іншої людини. Не знаєш своїх прав — не можеш

зорієнтуватися, коли їх порушують. А порушення прав може вилитися в

насильницькі дії. Саме тому в нашому закладі у 2019 році вже проведені

тематичні правові інформаційні дайджести для учнів: «Кодекс честі учня»,

«Хочу-можу-треба», «Що таке відповідальність», «Кібербулінг. Який він?».

Міф четвертий: «Вихованням має займатися школа. Те, що моя дитина

агресивно поводить себе у школі, — провина педагогів, які не організували

процес таким чином, щоб моїй дитині було цікаво й вона не гаяла час на

дурниці».

Реальність. 

Виховання дитини починається із сім’ї. Дитина — ходячий

симптом того, що відбувається вдома. Якщо вона — свідок насильства,

агресивної поведінки, деспотичного стилю виховання, систематичного

приниження або з браком уваги, турботи, любові батьків, або залюблена до

вседозволеності, без відчуття допустимих меж у спілкуванні тощо, то вона

такою і виростає. Головне, що потрібно відзначити, — дитина наслідує ті

норми поведінки, які вона бачить у сім’ї.

Насильницька поведінка в першу чергу викликає питання до батьків щодо

відповідальності за один з основних їх обов’язків — належне виховання дітей.

Звичайно, із закладів освіти обов’язків теж ніхто не знімає, і Закон України

«Про освіту» закріплює право учнів на безпечні умови навчання. Та все ж

основна скрипка у вихованні дітей, як не диригуй, а належить все ж таки

батькам. Це закріплено у всіх нормативних актах, починаючи від Конвенції

про права дитини, відповідно до положень якої батьки або у відповідних

випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й

розвиток дитини (частина перша статті 18 Конвенції). І про це потрібно

нагадувати батькам. А тому в нашому закладі питання недопущення випадків

булінгу та асоціальної поведінки неодноразово розглядалися на батьківських

зборах, загальношкільних конференціях, під час індивідуальних бесід та

консультацій.

Не менш важливим є і такий напрям як координація роботи соціальнопсихологічної служби у школі. Розробляючи план роботи щодо профілактики

проявів булінгу, разом з моїми першими помічниками соціальним педагогом

та практичним психологом ми дійшли до висновку, що будуватимемо свою

роботу на «позитивному досвіді для дітей»: менше вживати слова «булінг» та

«цькування», натомість будемо говорити про толерантність, спілкування без

конфлікту, взаєморозуміння, щасливе майбутнє і таке інше.

Так, у поточному році серед заходів соціально-просвітницької служби

вже немає, наприклад, конкурсів плакатів про булінг, натомість проведені такі

заходи як арт-терапія «Щасливе дитинство», експрес-тестування «Кольорова

діагностика», фотовиставка «Ми різні, але ми разом!», фото квест «У пошуках

гарного настрою», працює скринька довіри «Пожирач проблем». До

проведення профілактичних тренінгів ми залучаємо і учителів школи, які є

сертифікованими тренерами за програмою «Рівний рівному», і лідерів

учнівського самоврядування, які є зразком та мотиваторами для інших. І

звичайно важливою є робота шкільного гуртка соціально-реабілітаційного

напряму «Вирішення конфліктів мирним шляхом.

Враховуючи викладене, хочеться донести головний меседж: дитині для

повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в атмосфері

щастя, любові й розуміння.

І тільки разом ми можемо створити безпечне та комфортне освітнє

середовище, в якому діти будуть почувати себе щасливими!

Гра в «ізоляцію». Як адаптуватись до режиму «карантин» - поради психолога

Чого не варто робити батькам:

• різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров'я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;

• примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;

• в жодному разі не варто зводити нанівець малечі. «Заспокійливі» висловлювання, на кшталт «Знайшов, про що переживати», «Тебе це взагалі не стосується, йди, пограйся», замінити на «Я розумію, що ти боїшся», «Я бачу, що тобі сумно, я тебе розумію».

• не варто обговорювати в присутності дітей невтішні сценарії, деталізуючи подробиці.

• не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться комедію чи мультики з дітьми. А «під фільм» приготувати домашні сухарики або какао з печивом.

«Золоті правила» для батьків:

• слід пам’ятати, що ізоляція - це стрес як для дорослих, так і для малечі;

• пояснити, що боятись - це нормально. Страх - емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху - у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!

• щоб подолати негативні емоції, можна зробити мішечок для крику, або ж влаштувати битву подушками.

• підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки.

• розділити права та обов'язки кожного члена сім'ї на час карантину, незалежно від віку;

• по можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;

• сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;

• дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій.

Шановні батьки!!!!

Підтримаємо наших дітей в складний період підготовки та складання ЗНО – вони мають відчути, що ми вболіваємо за їхній успіх.

• Не акцентуйте свою увагу на кількості балів, яку ваша дитина отримає під час ЗНО. 
• Поясніть їй, що кількість балів не є показником її можливостей.
• Не підвищуйте тривожність дитини напередодні ЗНО, бо це негативно позначиться на результатах тестування.
• Зверніть увагу на харчування дитини. Подбайте, щоб вдома була поживна і різноманітна їжа, що забезпечить збалансований комплекс вітамінів.
• Сформуйте в дитини спокійне ставлення до процедури тестування. Пам’ятайте, що Ви, батьки, найближчі й найдорожчі люди для дитини. Саме на Вас вона покладається, Вам довіряє, а тому саме від Вашої щоденної підтримки залежить її подальший успіх.

Шановні батьки! Бажаємо вам невичерпної енергії та міцного здоров’я.

Карантин. Як зробити своє дозвілля цікавим та різноманітним

Відчувати шалене напруження через невідому інфекцію цілком нормально, однак карантин не час для паніки. проводячи час вдома, налаштуйте себе та своїх рідних на позитив! Завдяки нашим порадам ви зможете організувати власне дозвілля з користю для себе та своїх близьких.

Пограти з власною дитиною

Ранкова зарядка:

Під час карантину дуже не хочеться вставати з ліжка, особливо дітям. Для того, щоб ранок розпочинався з користю, рекомендуємо зайнятись разом зарядкою. І корисно і приємно. Разом з Анітою Луценко за п’ять хвилин ви разом з дітьми можете зробити легкі вправи, які можна зробити навіть в маленькій квартирі.

Традиційний Сімейний сніданок:

Ще одна гарна традиція, на яку зазвичай не вистачає часу. Спільний прийом їжі зранку є чудовою нагодою спланувати свій день (бо домашнє обмеження в пересуванні). Саме ранком ви можете обрати чим би хотіли розважитись в цей день.

Прибирання може бути цікавим:

Щоб прибирання було цікавішим та не набридало, проведіть турнір з чистоти. Кожного дня можна придумувати нові змагання. Наприклад: розділити квартиру на зони, хто чистіше прибере свою ділянку отримає право вибору фільму для перегляду. Чи можна зробити прибирання у вигляді квесту, де першим етапом буде прибирання підлоги, другим поверхонь, третім миття посуду, за кожен етап нагорода - хто переможе той отримає десерт.

Приготування їжі:

Разом готувати завжди веселіше, для того, щоб заохотити ваших дітей допомагати вам на кухні, назначте їх старшими з приготування їжі. Хай саме вони оберають страви для обіди чи вечері. Відчути себе на кухні майстер-шефом дуже приємно, погодьтесь? Не варто сильно перейматись у випадку кулінарної невдачі, адже у вашого шеф кухаря саме ви будете со-шефом. 

Для того, щоб заняття не набридали вашим дітям, слід кожного дня пробувати щось нове. Головне, пам’ятайте про те, що дитині потрібна не лише ваша увага, а й час зробити щось самостійно. Тому давайте власним дітям можливість відчувати себе поруч з вами особистістістю. В першу чергу, це стосується свободи вибору та особистого простору. Для того щоб не набриднути один одному, давайте собі відпочинок від хатніх справ і читайте лише позитивні новини!

Дистанційне навчання: жорсткий тест або хороша можливість?

В Україні масовий карантин. Дітей розпустили по домівках вчитися дистанційно, батьків переводять на віддалену роботу. При цьому дорослі опинилися в незвичній і складній для себе ситуації: одночасно потрібно бути і мамами-татами, і співробітниками своїх підприємств, і частково педагогами, взявши на себе деякі функції вчителів по організації освітнього процесу. Все це - на тлі гнітючих новин із зовні. Як в такій ситуації зберегти спокійну атмосферу в сім'ї?

Дистанційне навчання - серйозний виклик для дітей та батьків, жорсткий тест на ступінь самостійності і відповідальності дітей, на вміння організовувати своє життя і керувати нею, на сформованість вміння вчитися і навчально-пізнавальної діяльності. При цьому дистанційне навчання можна сприймати і позитивно - як можливість для дитини, особливо старшокласника, вчитися самому швидше, ніж в школі. 

Практичні поради для батьків:

• Важливий діалог і шанобливе, доброзичливе спілкування, щоб дитина сама прийняла рішення, що вона буде виконувати завдання вчителя. Обговоріть з нею, що їй допоможе і що може перешкодити. Нехай вона напише свій намір на папері. Власне рішення, зафіксоване письмово, стане для школяра психологічною опорою, до якої можна звертатися. Воно відрізняється від обіцянки батькам, тобто зовнішній системі управління життям, в якій переважає відповідальність дорослих.

• В кінці кожного дня докладно обговорюйте з дитиною що вийшло, а що поки немає. Для розуміння успіхів і труднощів задавайте відкриті питання, звернені до конкретного досвіду: що, як, для чого, навіщо, що відчував, як це вийшло чи не вийшло і т.д. У свою чергу давайте йому розгорнутий, позитивний зворотній зв'язок: опишіть конкретний успішний досвід дитини, висловіть радість, захоплення, повагу. І не шкодуйте обіймів.

• Більшість школярів погано вічувають час і не вміють його планувати. Допоможіть дитині скласти план на кожен день, а ввечері детально його проговорити і подумки прокрутити «відеофільм» завтрашнього дня. Важливо, щоб у школяра перед очима був годинник і таймер, який фіксував би закінчення запланованого періоду. Корисно розбити роботу на відрізки по 15-20 хвилин (у важких випадках - до 7-10 хвилин), між ними робити п'ятихвилинну перерву, в який можна займатися чим завгодно.

• Без зовнішніх стимулів і санкцій, узгоджених з дитиною, не обійтися. Наприклад, один п'ятикласник домовився з батьками про те, що йому через 45 днів куплять акваріум з рибками, про які він давно мріяв. Договір склали письмово, а невиконання його умов віддаляло виконання мрії ще на один день. Прагнення до навчання чарівним чином зросла.

• Дуже важлива організація робочого місця. Все необхідне повинно бути в зоні доступності руки, в той час як мобільний телефон та інші гаджети - поза робочої зони. Експериментально доведено: якщо смартфон знаходиться в зоні досяжності, нехай навіть у вимкненому стані, дитина набагато гірше вирішує математичні задачі в порівнянні з ситуацією, коли смартфон лежить в іншій кімнаті.

Коронавірусна психологія: як заспокоїтися у розпал пандемії

Сьогодні, коли на всіх каналах новин і у стрічках соціальних мереж тільки й говорять про стрімке поширення COVID-19, а заходи, направлені на його стримування, порушують наш звичний ритм життя, будь-яка людина відчуватиме неспокій і тривогу. То як залишатися спокійним і не панікувати під час спалаху захворювання?

«Ми повинні визнати, що пандемія існує, тому важливо вжити розумних заходів, наприклад, дотримуватися рекомендацій Центрів з контролю та профілактики захворювань, які наголошують на необхідності ретельно мити руки, уникати соціальних контактів, людяних місць, і за можливості не подорожувати. Проте також важливо дивитися на ситуацію тверезо, зосереджуватися на тому, на що ми можемо впливати, та перестати сильно і часто хвилюватися».

 

Діліться тим, що ви відчуваєте

Якщо ви скажете людині не хвилюватися, навряд чи це її заспокоїть. Так само це не заспокоїло б і вас.

Натомість прийміть саму ситуацію і своє ставлення до неї. Пам'ятайте, у вас є право хвилюватися, але ви також можете більш конструктивно вирішити цю проблему.

Для початку визначте ймовірні і можливі варіанти того, що може з вами трапитися

Наприклад, найгіршою вашою думкою може бути те, що ви можете померти від COVID-19. Це лише один з можливих варіантів, як і у будь-якій інший ситуації у вашому житті, але неможливо жити і кожного разу думати про всі варіанти розвитку ситуації; будь-який вибір ви робите на основі того, що найімовірніше може статися у тій чи іншій ситуації. В цілому для американського населення ймовірність померти від нового коронавірусу є низькою, тому переналаштуйте своє мислення і зосередьтеся на найбільш ймовірному варіанті розвитку подій.

Перестаньте читати і дивитися новини на деякий час

Якщо гуглити «Випадки зараження коронавірусом» кожні кілька годин, це похитне ваш психологічний стан і посилюватиме страхи через коронавірус. Натомість спробуйте обмежити потік інформації. Скоротіть час перегляду новин до 15 хвилин на день, щоб знати основні події, як от про закриття шкіл або зміни в рекомендаціях щодо подорожей. (Також важливо: переконайтеся, що ці новини надходять з надійних джерел.) 

Займіться більш продуктивною діяльністю, наприклад, турботою про сім’ю, закінчіть робочі завдання або виділіть час для відпочинку.

Обмеження перегляду новин і переорієнтування своєї уваги на повсякденні справи допоможе вам заспокоїтися та зменшити страхи через коронавірус. Коли у вас виникає тривожна думка і крутиться в голові, у вас може початися те, що я називаю «Google-it» ( «погугли-про-це») – одержимий пошук в інтернеті інформації про предмет своєї стурбованості. Вам вирішувати, на чому зосереджувати свою увагу, тому контролюйте потік новин, які до вас надходять, і продовжуйте займатися своїми повсякденними справами, на які ви можете впливати.

Складіть графік «часу для стурбованості»

Багатьом моїм пацієнтам це допомагає: протягом дня виділіть 15–20 хвилин і зустріньтеся зі своєю стурбованістю віч-на-віч. Якщо стурбованість, пов'язана з COVID-19, не покидає вас протягом дня, запишіть її і пообіцяйте собі: «Я займуся нею десь о третій». Коли настане час для стурбованості, запитайте себе: мої негативні думки є продуктивними чи непродуктивними?

Продуктивна стурбованість відрізняється від непродуктивної. У результаті продуктивної стурбованості ви починаєте робити щось корисне вже сьогодні. Наприклад, що ви можете зробити, щоб зменшити ризик? Мити руки, використовувати серветки – виконувати всі поради Центрів з контролю і профілактики захворювань. Це продуктивні дії. Непродуктивна стурбованість – це коли ви запитуєте себе: «Що, якщо?..»  Наприклад, «Що, якщо я буду йти вулицею і хтось кашляне на мене? Що, якщо я був на зустрічі і випадково торкнувся когось зараженого?» Ми не можемо на це впливати, тому ця стурбованість є непродуктивною.

Я не кажу людям не хвилюватися, проте якщо ви хвилюєтеся, то робіть це у відведений час, щоб це не відбирало у вас сили, і потім трансформуйте стурбованість у продуктивні дії.

Оцінюйте об'єктивно

Ваша мета – не позбутися стурбованості, а оцінити її об'єктивно. Розумно, коли лікарні та уряд стежать за цією ситуацією, оголошують карантин і встановлюють обмеження для зменшення розповсюдження. Це може викликати занепокоєння в соціумі, але пам’ятайте, що урядовці та посадовці галузі охорони здоров’я вживають заходів, які порушують повсякденний уклад життя людей, для того щоб підготуватися до ситуації та вирішити її.

Вжиття усіх цих запобіжних заходів не означає, що події розгортатимуться за найгіршим сценарієм.

Знайдіть баланс між тим, щоб дотримуватися належних рекомендацій щодо гігієни та менше і рідше відчувати стурбованість. Не будьте вкрай самовпевненим чи нерозумним, ігноруючи доцільні рекомендації, а радше запитайте себе, є ваші думки продуктивними чи непродуктивними. Ви не можете контролювати все, але ви можете контролювати те, на тому зосереджувати свою увагу, і можете подбати про себе, займаючись фізичними вправами, правильно харчуючись та проводячи час з родиною.

ІСПАНСЬКИЙ ПСИХОЛОГ ВИКЛАЛА В ІНТЕРНЕТІ СТВОРЕНУ ДЛЯ МАЛЮКІВ КНИГУ ПРО КОРОНАВІРУС

Батьки знають, наскільки важко пояснити маленьким дітям необхідні сьогодні через коронавіус правила гігієни. Тут, крім іншого, важливо не переборщити, оскільки маленька дитина, хоча вона живе в своєму світі, багато чує і бачить про світ дорослий і переінакшує це по-своєму. Так, наприклад, малюки можуть боятися, що якщо вони захворіють, їх заберуть від батьків.

Щоб допомогти батькам, іспанський психолог Мануела Моліна виклала в інтернеті дитячу книжку про коронавірус . (натисніть на виділений текст)Перше, що вона зробила - спробувала розвіяти дитячі страхи. Хоча у коронавіруса, який в цій маленькій книжці розповідає про себе від першої особи, досить страшна зовнішність, він починає розповідь про себе в жартівливому тоні: «Мене звуть коронавірус і я люблю подорожувати, перестрибуючи з руки на руку». Далі - серйозніше: «Коли я приходжу в гості, то приношу з собою проблеми з диханням, високу температуру, кашель». І тут же: «Але я не залишаюся в гостях надовго, і майже всі люди видужують». І, що дуже важливо для дітей: «Не турбуйтеся! Дорослі про вас потурбуються». А далі - розповідь про те. що можуть самі діти - мити руки і т.д.

Все це супроводжується смішними малюнками. Книгу можна безкоштовно скачати, а Мануела Моліна радить ще й роздрукувати її, щоб діти могли в ній малювати - так вони краще засвоять матеріал. Моліна також рекомендує звертатися до книжки кілька разів. На її сайті вона викладена на 21 мові. Українського перекладу немає, але є російський.